Земля велетів
Було це дуже давно, коли Бог тільки утворив:-у сонце, землю і воду. Сонце встало, пробудило
землю, і покохала земля дощ, і палка була їх любов у парі. І народили вони дітей-велетів. І , як рай, стала земля, і радісно було жити на цій землі, і всього було у достатку.
І жили велети у наших краях також, а за стіл їм слугував острів, де зараз Старе місто. Часто збирались велети до дружнього столу бенкетували. От ногами своїми вони навкруги цього столу глибоку долину і витоптали, яку згодом Смотрич-річка для свого русла використала. А їли велетні смажених мамонтів, ось чому там, де зараз дендропарк, кістки мамонтів люди знаходять. Це велетні туди, далі від свого столу, кістки кидали.
Свідком цих часів є рідкісна квітка – Шеверекія Подільська, що і зараз цвіте білим цвітом на схилах Смотрича....
Олень золоторогий
Коли великий литовський князь Ольгард та його племінники брати Коріатовичі, перемогли трьох
татарських ханів і визволили наш край, повернувся Ольгерд у свою столицю, а 4 племінники вирішили залишитися на цих землях. Край зачарував їх своєю красою: у диких лісах багато було дичини, земля неозора просила плуга, щоб давати гарні врожаї, джерела манили чистою водою, річки були повні риби.
Поїхали якось брати полювати на оленів. Але відстав старший брат, щоб коня напоїти, і заблукав...
Глянь — із-за куща на пагорб вибіг олень. Роги його золотились у відблисках сонця, а копита були срібні. «От вполювати б мені того оленя, тоді б слава про мене линула, як про неперевершеного мисливця», — подумав князь Олександр.
Скочив він на коня і вирішив вполювати того оленя. Але біг той олень так, що здавалось, ніби манить князя за собою. Ось олень знов поруч. Здавалось, що стріла влучила, але ні — застрягла у пенькові. А олень зник. Зажурився князь, подумав: «Будуть з мене тепер сміятися, що нічого не вполював, ще й заблукав».
Але дивиться — олень поряд із ним і каже до нього людським голосом ...
Чудотворна вірменська ікона Божої Матері
У різних джерелах подаються різні відомості про цю християнську святиню, розповідь про неї звучить, як легенда.
Легенда, яка стосується історії вірменської старовинної ікони Божої Матері, відома у Кам’янці всім. В ній відображається трагічна доля вірмен міста під час турецької навали.
Була ця ікона Божої Матері дуже давня, і дехто відносить до Х століття. А в Кам'янець привезена була в 1380 році з Севастополя вірменами. Ікона знаходилась в Миколаївському храмі до турецької навали 1672 року.
Руки збудували, руки мажуть і розбити
Коли турки у 17 столітті взяли Кам’янецьку фортецю, стояла вона і міст замковий у руїнах після двохнедільних запеклих боїв.
Турки, знаючи, що тільки надійні оборонні споруди допоможуть їм втриматись на цій завойованій землі, зразу ж почали відбудовчі роботи. Для цього багато кам’яниць
у місті наказали зруйнувати.
За рік турки хотіли, щоб все було готово: і башти, і мури, і бойові бастіони. Не хотілось бусурманам на ці роботи брати християн: не довіряли. Але не змогли самі...
Бог збудував цю твердиню
Чи то справді було, чи то вигадка, але живе ця легенда, і всі їй вірять — очевидно, що таке було насправді.
Вже завоював Осман II у 1621 році Хотинську фортецю, через Дністер перепрвив своє 200- тисячне військо, у якому було 300 гармат, 4 бойових слона і безліч мулів, верблюдів та інш. Підійшов дорогами до Кам’янця, підступив під самі стіни кам’янецької фортеці.
Як взяти цей ключ до всього багатства краю? Думає султан про перемогу, оглядає місцевість навколо Кам’янця...
По вірі і буде дано
Коли турки захопили Кам'янець у 1672 році, вони католицькі храми перетворювали на мечеті, а православні храми дуже не ображали, тому що у турків була угода з українським гетьманом Петром Дорошенком, який із військом козаків приймав участь у тодішній польсько-турецькій війні на боці турків.
Але й православні і католицькі — це ж все християнські святині. Костьол Святого Петра і Павла перетворили турки на головну мечеть імені падишаха (там мали молитися
мусульмани-чоловіки), а домініканський костьол стали перетворювати на мечеть імені Хасекі, найулюбленішо ї із жінок султана Магомета IV (у цій мечеті мали молотися жінки
із гарему Гіліль-паші, намісника турецького султана на Поділлі).
Кара Божа
Кара Божа
Поки турки 27 років були у Кам'янці, домініканський костьол був мечеттю. Перед тим, як розпочати мусульманські служби, за наказом Голіль-паші (намісника турецького султана на Поділлі) всі святині християнські (ікони,хрести та ін.) мали бути знищені.
Все з храму винесли і спалили, а тільки одну ікону — ікону Матері Божої з Іісусом Христом на руках — не взяв вогонь, як турки не старались.
Міські водоспади — сльози полонянок
Міські водоспади — сльози полонянок
Краса Кам’янця — це його високі скелі, на яких він побудований та скелями оперезаний. Своєрідною підковою міцно захищають скелі місто. Кажуть і вірять кам'янчани, що та скеляста підкова є оберегом щастя для всіх молодих дівчат і хлопців, що хотять
об’єднатися в сім'ю і народити дітей, як продовження свого земного життя і справ.
Але остров'яни за всю багатовікову історію міста бачили не раз прихід завойовників. Століттями різні зайди палили, грабували, нищили все те, що надбано було
міщанами важкою наполегливою працею. Найстрашнішим був час, коли увійшли в місто турки султана Магомета IV.
Міська криниця
Кожний, хто буває у Старому місті, звертає увагу на гарну пам’ятку архітектури навпроти Ратуші. Легенда розповідає про історію спорудження ціє ї міської криниці.
Десь у 16 столітті, коли у Кам'янці існувало три національних общини — руська, вірменська і польська, всі у місті дивувались багаторічному коханню без взаємності багатого вірменського купця Нарзеса до жінки коваля. Красуня ніби не помічала високого, завжди у розкішних шатах, поважного, видного з себе вірменина. А як наполегливо він домагався з нею побачення, передавав подарунки, шукав зустрічі; але так і не спромігся добитися взаємності. Жінка ця зберегла вірність своєму чоловікові.